1 БЕРЕЗНЯ


НІХТО НЕ ПРИЙШОВ
Плачучи ридма, хлопчик прибіг додому. Дідусь обняв його ніжно, тулить і тулить до своїх грудей. Та хлопчик не перестає ридати і схлипувати. Дідусь голубить його, нама­гаючись заспокоїти.

-    Тебе хтось ударив? - питає. Хлопчик заперечливо хитає головою.
-    Забрали в тебе щось?
-    Ні, - відповідає хлоп'я, заходячись плачем.
-    То що ж тоді сталося? - стурбовано питає дідусь. Онук шморгає носом і починає розповідати:
-  Бавились ми у хованки, я сховався за шафою. Стояв і чекав, але ніхто не приходив... Кінець кінцем я вийшов зі схованки... і побачив, що забаву вже скінчено й усі пішли додому. Ніхто не прийшов мене шукати!
Ридання аж струшували його тільце.
-  Розумієш? Ніхто не прийшов шукати мене і знайти!

«Але почули вони луну від Господа Бога, що ходив собі садом під час денної прохолоди, і сховався чоловік із своєю жінкою від Господа Бога серед дерев саду.
Тоді Господь Бог покликав чоловіка і спитав його: "Де ти?"
Той відповів: "Я чув твою луну у саді й злякався, бо я нагий, тож і сховався"» (Буття, 3, 8—10).
Цей випадок промовляє до всіх людей протягом віків і віків. Передовсім до людей нашого століття...
Де ти є?
Може, й ти сховався. Зі страху, з легкодухости... З лі­нощів.
Але Бог не припиняє тебе шукати.

Коментарі

Дописати коментар