1 БЕРЕЗНЯ

НІХТО НЕ ПРИЙШОВ

Плачучи ридма, хлопчик прибіг додому. Дідусь обняв його ніжно, тулить і тулить до своїх грудей. Та хлопчик не перестає ридати і схлипувати. Дідусь голубить його, нама­гаючись заспокоїти.

-    Тебе хтось ударив? - питає. Хлопчик заперечливо хитає головою.

-    Забрали в тебе щось?

-    Ні, - відповідає хлоп'я, заходячись плачем.

-    То що ж тоді сталося? - стурбовано питає дідусь. Онук шморгає носом і починає розповідати:

-  Бавились ми у хованки, я сховався за шафою. Стояв і чекав, але ніхто не приходив... Кінець кінцем я вийшов зі схованки... і побачив, що забаву вже скінчено й усі пішли додому. Ніхто не прийшов мене шукати!

Ридання аж струшували його тільце.

-  Розумієш? Ніхто не прийшов шукати мене і знайти!

«Але почули вони луну від Господа Бога, що ходив собі садом під час денної прохолоди, і сховався чоловік із своєю жінкою від Господа Бога серед дерев саду.

Тоді Господь Бог покликав чоловіка і спитав його: "Де ти?"

Той відповів: "Я чув твою луну у саді й злякався, бо я нагий, тож і сховався"» (Буття, 3, 8—10).

Цей випадок промовляє до всіх людей протягом віків і віків. Передовсім до людей нашого століття...

Де ти є?

Може, й ти сховався. Зі страху, з легкодухости... З лі­нощів.

Але Бог не припиняє тебе шукати.