Молитва та її значення у житті християнина.

Молитва та її значення у житті християнина.

Усі отці і вчителі Церкви надавали першорядного значення молитві. За їхніми словами, молитва є основою життя. Як повітря необхідне для життя тіла, так і молитва необхідна для життя душі.
«Якщо ти позбавиш себе молитви, — говорить Іоанн Златоуст, — то зробиш те ж саме, якби ти витягнув з води рибу, бо як для неї життя — вода, так для тебе — молитва». «Молитва— це вдихання в себе благодаті Бо­жої» — пише о. Павло Флоренський.

Досвід духовного життя свідчить, що щира молитва все перетворює у віруючій людині і робить на краще. Вона надає її думкам благородство й піднесеність. Та найвідчутніший вплив молитви на серце людини, яке є цент­ром внутрішнього життя.

Молитва очищає серце від усякої нечистоти й пороку, надаючи йому внутрішній мир і спокій. Серце стає добрим і ніби з доброї скарбниці своєї виносить усе добре (Лк. 6, 45).

Молитва є найбільш дійовим засо­бом для досягнення мети християнсь­кого життя — здобування Святого Ду­ха. Преп. Серафим Саровський повчає: «Всяка доброчесність, яка робиться заради Христа, дає благо Духа Свято­го, але найбільше благ дає молитва.

Відомі старці-вчителі го­ворили: «Якщо прийшов час молити­ся, то залиш всяке інше діло: молитва найважливіше», бо її станом визнача­ється якість усіх наших занять і справ.

Преп. Іоанн Ліствичник надає тако­го всеосяжного значення молитві: «Молитва за своєю якістю — це спіл­кування і єднання людини з Богом. Молитва — міст, який проводить че­рез спокуси, перешкода для скорбот, припинення напастей, ангельське за­няття, пожива для всіх безплотних ду­хів; майбутня радість, нескінченне ді­яння. Молитва — джерело всіх чеснот, подателька дарувань, невидимий успіх (духовний), пожива душі, просвічення розуму, припинення відчаю, свідок на­дії, кінець для журби... Молитва — зменшення роздратування; дзеркало (духовне) піднесення; показ (духов­ного) зросту; виявлення стану (духов­ного), показ майбутнього і шлях до досягнення майбутньої слави»

Молитва — це священнодіяння   душі, до неї треба підходити з трепетом, з глибокою увагою до внутрішніх пе­реживань і до стану серця.

Щоб постава молитви була правиль­ною, необхідно читати її вголос, чітко і неквапливо, бо поспіхом вимовлені слова не відбиваються належно в сер­ці. Ось чому після такої молитви, звичайно душа відчуває пустоту і не­задоволеність. Молитись слід спокійно, зібрано, вкладаючи думку в слова виголошу­ваних молитов. Необхідно, щоб слова молитви не ковзали по нашому уяв­ленню, а проникали в нас, зливалися з нами, володіли нашим розумом і з нього проникали в серце.

Важливою умовою молитви є ува­га. Преп. Симеон Новий Богослов на­зиває увагу «душею молитви». Без уваги виголошена молитва перетворю­ється на пустослів'я.

Звичайним супутником молитви бу­ває неуважливість розуму і мрійли­вість, які далеко відводять від пред­мету молитви.

Слід відзначити, що хто звик уважно молитись, той вже не захоче молитись інакше: як скуштувавши со­лодкого, не захочеш пити гіркого. Уважна молитва надзвичайно плідна. Вже невдовзі вона викликає в душі великі переміни: робить її рівною, зо­середженою, велелюбною і цнотли­вою.

Слід нагадати, що як увага, так і сама молитва вимагають обов'язково­го спонукання. Насильно нас ніхто не примусить молитися, коли самі не будемо себе спонукати.

Спонукувана спочатку молитва, зго­дом виконується легко, стаючи потре­бою душі, її необхідністю. При цьому не слід забувати мудре застереження преп. Макарія Великого: «Якщо хто спонукає себе до однієї молитви, але не спонукає до покірності, смиренно-мудрості й любові та до виконання інших заповідей Господніх, той, якщо й прийме спочатку молитовну благо­дать, то втрачає її невдовзі після прийняття і падає від зарозумілості, тому що не віддає себе виконанню заповідей Господніх».

Прекрасні духовні плоди приносить Ісусова молитва. Ця коротенька неве­лика молитва читається так: «Госпо­ди, Ісусе Христе, Сину Божий, поми­луй мене грішного». Відома вона ще в глибокій давнині, коли дух молитви був надзвичайно високим. Вона вико­ристовувалась і ченцями, і простолю­динами, і за короткий час приводила до високого рівня духовного життя. Головна цінність Ісусової молитви по­лягає в тому, що вона не зв'язана ні з часом, ні з місцем, її можна читати за будь-яких обставин.

Постійне проголошення Ісусової мо­литви сприяє внутрішній зібраності, увазі, збереженню душевного миру і молитовної настроєності.

Плоди молитви великі. Будучи да­ром Божим, вона через подвиг стає дорогим надбанням душі, приносячи їй радість, мир, довготерпіння, лагід­ність (Гал. 5, 22, 23) і всяке благо.

Через молитву відбувається справж­нє Богопізнання. Вона є початком віч­ного життя. А тому для нас, християн, молитва стає необхідністю і першою умовою нашого спасіння.